«Erasmus+» – це програма, яка перетворює життя на пригодницький роман. Всі ці пригоди я відчула на собі, отримавши можливість навчатися в Університеті Гронінгена, який знаходиться на півночі Королівства Нідерландів. З другої спроби я стала учасницею програми академічної мобільності. Я мала скласти IELTS, забронювати кімнату у закордонному гуртожитку, отримати дозвіл на довготривале перебування в Нідерландах, і це ще далеко не все!

Навчання в Університеті Гронінгена у порівнянні з вітчизняним є доволі складним. Наша D чи E для мене, студентки, яка отримувала здебільшого А, були перемогою. Свою роль зіграв і той факт, що з факультету лінгвістики я перейшла на факультет мистецтв, де я вивчала літературу, а на додаток, культуру Нідерландів з лінгво-країнознавчої, фольклорної та історичної позиції. Кожна дисципліна оцінювалася по-різному: для історії міграцій потрібна була активність на заняттях та добре написана стаття, для інших дисциплін – екзамени. Вони теж різного типу – як суто тестові, так і комбіновані. Найскладнішим був екзамен у формі есе, адже навіть англійської на рівні С1 було замало, необхідно було орієнтуватися у локальній системі освіти та культурі. Спершу навчатися було надзвичайно важко, незвично читати по 150-300 сторінок на тиждень та опрацьовувати наукові статті, які не стосувалися звичної мені лінгвістики та перекладознавства. Проте, я склала всі дисципліни.

Складнощів додавала культурна адаптація та особливості банківської системи у Нідерландах, через які я не одразу змогла відкрити рахунок. Тож, отримувала стипендію готівкою перші місяці, що трохи ускладнювало бронювання житла під час мандрівок. Гронінген – мале містечко, тому мені було важко знаходитися там тривалий час. До того ж, поряд були Німеччина та Бельгія, і я не могла просто всидіти на місці, тому побачила ще Амстердам, Роттердам, Гаагу, бельгійські Брюссель, Брюгге, Шарлеруа, німецькі Гамубрг, Бремен та Кельн. В останньому навіть зустріла Новий рік з друзями.

Найлегшим у цьому проекті для мене було спілкування з іноземними студентами та мандрувати пішки чи на колесах на великі дистанції. В день по місту я проходила по 8 км, бо через поганий зір і постійний дощ не могла їздити на велосипеді. Мені, як любительці велоспорту, перший час було надзвичайно сумно. Щодо мандрівок, то і у незнайомих містах я пересувалася пішки і робила сотні світлин. Спілкування з іноземцями у мене було невимушеним і цікавим. Особливо дружніми стосунки склалися зі студентами з Данії, Грузії, Румунії, Португалії, Туреччини, Південної Африки, Австралії, Латвії, Нової Зеландії та Іспанії, а також Німеччини. Але і серед нідерландських студентів я знайшла знайомих і друзів. В університеті серед викладачів було багато іноземців. Я працювала з викладачами з Англії (вони переважно викладали все, що стосувалося англійської літератури), Іспанії та іспаномовних країн латинської Америки.

«Erasmus+» – це можливість якщо не втілити, то принаймні торкнутися мрії. Побачити світ з іншої перспективи, побачити життя несхоже на те, яке ми звикли бачити. Коли повернулася додому, у мене виникло відчуття, що нічого не змінилося і ніби я нікуди не їздила. Це відчуття мене мучило, але згодом зрозуміла, що це значить: змінилася я.

Автор: Департамент навчально-виховної роботи КПІ ім. Ігоря Сікорського

Більше про можливості реалізації у КПІ на наших каналах в Telegram: канал, зворотній зв’язок — бот